схарапуджений
СХАРАПУ́ДЖЕНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до схарапу́дити.
*У порівн. Прудкий.. кінь катав вулицею, як скажений, неначе схарапуджений вовками (Н.-Лев., VII, 1966, 180).
2. у знач, прикм. Охоплений переляком, страхом; зляканий.
Як схарапуджена отара, кинулись вони врозтіч… хто куди! (Мирний, І, 1949, 189);
Повз них бігли схарапуджені есесівці, деякі чіплялися на підніжки (Загреб., Європа 45, 1959, 459);
Схарапуджені коні, розуміючи небезпеку, летіли вітром (Гончар, III, 1959, 360);
*Образно. Схарапуджена тиша відступила далеко в степи (Цюпа, Краяни, 1971, 363);
// Який виражає переляк, страх; наляканий.
Терентій уже вихоплюється в поле, коли хтось спереду падає між коні і чорним клубком зависає на повідді під їхніми схарапудженими мордами (Стельмах, І, 1962, 500);
Схарапуджені очі.
Словник української мови (СУМ-11)