схоплювати
СХО́ПЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., СХОПИ́ТИ, схоплю́, схо́пиш; мн. схо́плять; док., перех.
1. Брати, хапати кого-, що-небудь швидким рухом рук, зубів і т. ін.
Ксеня схоплює з лавки полотняну торбину й, пританцьовуючи, вибігає з хати (Стельмах, І, 1962, 517);
Схопивши шапку, хотів було [Наум] втікати надвір (Кв.-Осн., II, 1956, 60);
Сама як схопить [пані] дзвінок! по всіх покоях — дзінь-дзінь! (Вовчок, І, 1955, 76);
— Як схоплю я сокиру — двох вовків зарубав, а тоді на коня (Донч., VI, 1957, 21);
Схопив [Тарас] пензель — і незабаром з картону дивилися лукаві, хитрувато-примружені дядькові очі (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 114);
— Пий! Солдат схопив флягу обома руками (Гончар, III, 1959, 109);
Чохов схопив зубами рукав гімнастьорки (Тют., Вир, 1964, 323);
// Хапати лапами, дзьобом (про тварин, птахів).
На льоду золотим карасиком стріпнувся місяць. Лисичка схопила його лапками (Тют., Вир, 1964, 507);
Лелека одним оком націлився на гриба, схопив його, підкинув угору, щоб зручніше проковтнути (Стельмах, І, 1962, 238);
*Образно. З моря йшли холод та гуркіт, море зажерливо ревло, схопивши її Мусія (Ю. Янов., II, 1958, 189);
// за що. Хапаючи за що-небудь, тримати, стискати.
— Я вже схоплюю жар-птицю за хвіст і знов упускаю її (Донч., VI, 1957, 621);
Алла Михайлівна схопила мене за руку і здавила так, що я мало не скрикнула (Л. Укр., III, 1952, 614);
Вартовий схопив конвоїра за горло (Епік, Тв., 1958, 549);
// за що. Поривчасто хапаючи кого-небудь за щось, затримувати, зупиняти.
Не кажи злодій, поки за руку не схопив (Укр.. присл.., 1963, 373);
Він береться за шапку. Схопила [Варка] його за рукав, — не пускає з хати (Вовчок, І, 1955, 174);
Давид здивований схопив Тихона за руку і спинив (Головко,II, 1957, 122).
Схопи́ти в обі́йми кого — швидко обхопити руками, обійняти кого-небудь.
Я хтів схопити отак в обійми якусь людину, що йшла назустріч з суворим обличчям, і притиснути до серця: брате! (Коцюб., II, 1955, 187);
— Мамо! Це я! Я! — схопила Тамара матір в обійми (Хижняк, Тамара, 1959, 272);
Схопи́ти го́лову в ру́ки (рука́ми) — швидко обхопити руками голову від болю, переживання і т. ін.
І день іде, і ніч іде. І голову схопивши в руки, Дивуєшся, чому не йде Апостол правди і науки? (Шевч., II, 1963, 413);
Вона підніметься, кашляє, схопивши голову в руки… Сидить… Кашель трохи втих (Мирний, І, 1949, 318);
Жінка не промовила ні слова. Зі стогоном, схопивши голову руками, опустилась на коліна (Стельмах, II, 1962, 186);
Схопи́ти за пете́льки (за ба́рки) кого — вхопити за груди (під час сварки, бійки).
Озвірів [Тимко].., схопив брата за петельки, рвонув на себе (Тют., Вир, 1964, 217);
— Ти — кого? Ко-го! І — зриваючись на ноги, гукнув червоний, з вимазаною пикою Момсик і схопив відступаючого низькорослого шевця за барки (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 178);
Схопи́ти на ру́ки кого — піднявши кого-небудь, посадити на руки.
— Схопив він її на руки та й помчав (Вовчок, І, 1955, 97);
Тимко.. схопив Коростильова, як дитину, на руки і почав кружляти його навколо себе (Тют., Вир, 1964, 482);
Схопи́ти під (по́під) ру́ки кого — обхопити чиїсь руки своїми руками.
У хату вскочили два лакеї і, схопивши Федора під руки,.. повели в двір (Мирний, IV, 1955, 235);
Чумаченко схопив його попід руки і рвонув до себе (Тют., Вир, 1964, 316).
◊ За зя́бра (жа́бри) схопи́ти див. зя́бра, жа́бра;
Схопи́ти в (на) обере́мок кого, що — те саме, що Взя́ти (згребти́ і т. ін.) в (на) обере́мок ( див. оберемок).
Юрко одразу ж, просовуючи руки в сніг, схопив дівчину в оберемок.. — Забилась, малеча? (Стельмах, І, 1962, 62);
Іван Трохимович, схопивши шинельку на оберемок, удирав [утікав] від його, аж курява з-під ніг зривалася (Мирний, IV, 1955, 62);
Схопи́ти за го́рло кого — силою домогтися чого-небудь, поставити когось у безвихідне становище.
Там [у Сталінграді] наша армія так схопила фашистів за горло, що вони й тут заворушилися (Хижняк, Тамара, 1959, 105).
2. Ловити, силою зупиняти кого-небудь, не даючи можливості піти, утекти.
Ловила [мати] діток коло себе, схоплювала та й поцілунками всипала та усе голосніш ридала (Вовчок, І, 1955, 294);
Один із них [бандитів] хотів її схопити. Вона, скрикнувши, вислизнула з-під руки і знетямлено подалася вздовж стежки (Гончар, II, 1959, 253);
// розм. Раптово, несподівано затримувати, заарештовувати.
Несподівано після трьох років служби молодого офіцера схопили жандарми (Видатні вітч. географи.., 1954, 70);
— Трапилось так, що схопила одного разу того хлопця поліція і кинула в тюрму (Цюпа, Три явори, 1958, 14).
3. перен., розм. Здобувати що-небудь певними зусиллями, якимись діями.
— Три роки — не вік, та й навіть за два роки можна схопити ремесло в руки, коли є хист і охота (Козл., Ю. Крук, 1957, 346);
// Одержувати погану оцінку за що-небудь.
Соромно такому самостійному учневі.. трійки схоплювати (Кучер, Дорога.., 1958, 24);
— За співи й музику — двійку схопив, — чистосердечно признався Юра (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 185);
Поїхала [дівчина] вступати до Кіровоградського політехнічного і на єдиному екзамені провалилася — двійку з математики схопила (Літ. Укр., 24.Х 1967, 2).
4. Відчувати на собі (фізично або морально) певну дію кого-, чого-небудь; діставати покарання за щось.
Він вискакує з хати і.. одразу схоплює батога по плечах (Стельмах, І, 1962, 215);
— Скільки я нарядів позачергових схопив! (Ткач, Жди.., 1959, 9).
◊ О́близня схопи́ти див. о́близень;
Схопи́ти гарбуза́ — те саме, що Діста́ти (з’ї́сти, покуштува́ти) [пече́ного] гарбуза́ ( див. гарбу́з).
[Назар Петрович:] Так що тобі, хлопче, мабуть, доведеться схопити гарбуза. [Сергій:] Хай так. Я хочу почути це від неї самої (Дмит., Дівоча доля, 1960, 72);
Схопи́ти запоти́личника — дістати удар по потилиці.
Коли б у домівці був тато, Максим би отак не витворяв, і не тому, що боявся схопити запотиличника, а просто: при батькові якось самі по собі смирнішали і ноги, і руки, і обличчя (Стельмах, І, 1962, 212).
5. перев. док., розм. Несподівано захворіти, застудившись або заразившись чим-небудь.
Мені не повезло трохи, я застудився, схопив бронхіт, до того прилучилася астма (Коцюб., III, 1956, 437);
Тяжко-тяжко мені.. Ой, хоч би занедужать як, схопить «скоротечну»,.. вмерти й собі, не чуть нічого, не бачити… (Тесл., З книги життя, 1949, 88);
За два тижні по народженні Галини померла мати її, схопивши в злиднях через недогляд породильну [яка буває після родів] гарячку (Крот., Сини.., 1948, 18).
6. перев. док., розм. Раптово й сильно виявитися в кого-небудь (про хворобу, біль).
[Гільзе:] І чого се ти так гнався? От добігаєшся, що знов тебе ота хвороба схопить, будеш горілиць лежати та об землю битись (Л. Укр., IV, 1954, 250);
— Най би, — гадає, — схопила недуга, Щоб відпустили додому, до плуга… Вже ж йому той остогид карабін (Павл., Бистрина, 1959, 107);
На ранок його знову схопив кашель, закололо в боці (Ю. Бедзик, Альма матер, 1964, 153);
// безос.
— Довго ж ти вибирався [додому], сину. Стара й дуба могла дати. Схопило її так, що, думали, вже не встане (Коцюба, Нові береги, 1959, 232);
Схопило біля силосу так, що літаком довелося відправляти небораку в область — того ж дня й прооперували … (Гончар, Тронка, 1963, 200);
// перен. Раптово оволодіти чиїмись думками; охопити кого-, що-небудь (про почуття, стан).
Товариська зрада, докора — разом кинулись йому в голову, схопили за серце… (Мирний, І, 1949, 312);
Жаль, невимовний жаль і важка злоба схопили обценьками моє серце (Збан., Єдина, 1959, 91).
[За] живі́т схопи́ло, безос. — сильно заболіло в животі.
— Полягали ми спати. Уночі як схопило мене за живіт, боже мій, як наче хто ножем ріже! (Тют., Вир, 1964, 30);
— Ледве душі не віддав богові. Живіт мені схопило, і голова… (Добр., Тече річка.., 1961, 194);
На ко́льки схопи́ло кого, безос.; Схопи́ла ко́лька — кому-небудь стало дуже боляче, закололо де-небудь.
— Правдою дихаю. А тебе, Дорохтею, ще від кривди на кольки не схопило? (Стельмах, І, 1962, 237);
Як схопила колька, то мало душа не втекла з тіла (Коцюб., II, 1955, 33).
7. Раптово, з силою обгортати, охоплювати з усіх боків (про полум’я, пожежу).
8. перен., розм. Швидко, легко або мимохідь, частково сприймати, засвоювати або розуміти що-небудь.
Павлуша уважно прислухався до їхньої розмови. Говорили більше про речі незрозумілі для нього, але дещо хлопець таки й схоплював (Головко, II, 1957, 267);
Для неї, яка з трійок не вилазила, було просто дивовижно, як він швидко все схоплював, який розум у нього чіткий та бистрий (Гончар, Тронка, 1963, 251);
— Навчи мене, будь ласкав, грамоті.. Я ж таки півроку.. ходив до школи, букви.. усі до одної схопив (Збан., Сеспель, 1961, 287);
// Сприймати, розпізнавати, помічати що-небудь, перев. органами чуттів; уловлювати.
В його жарті Дмитро схоплює тривожне для себе почуття (Стельмах, II,. 1962, 322);
Його пильний погляд враз схопив і набряки під очима, і поріділе волосся над високим… чолом, і дрібні зморшки на вилицях (Тулуб, В степу.., 1964, 410);
Навіть з літака не схопиш Всю неосяжність широти (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 121);
// Втягувати в себе, вдихати (повітря, аромат).
Дарку сперли якісь болі під грудьми, і вона мусить схопити духу (Вільде, Б’є восьма, 1945, 169);
Флора Германівна жадібно, на повні груди, схопила лоскотний аромат матіоли (Коцюба, Нові береги, 1959, 264).
◊ Схо́плювати (схопи́ти) мело́дію — швидко запам’ятовувати, завчати мелодію.
Виїхав [М. В. Лисенко].. до Миргорода з метою записати думу. Щоб схопити мелодію, треба не лише певних професіональних здібностей і навичок, але (і це головне!) — знання і відчуття народної музики, цілковите осягнення законів народного музичного мислення (Нар. тв. та етн., 4, 1964, 74);
Схо́плювати (схопи́ти) на льоту́ — швидко, легко або мимохідь сприймати, засвоювати або розуміти що-небудь.
— А це ж для мене, щоб я читав, схоплював на льоту. І зветься це: наочна агітація (Гончар, Тронка, 1963, 127);
Те, за що рядовий студент платив наполегливим щоденним студіюванням, безсонними ночами перед екзаменами, Федь Шостенко схоплював на льоту, і воно лишалося при ньому назавжди (Шовк., Людина.., 1962, 116).
9. перен. Підмічати, виділяти, вирізняти серед чого-небудь.
Артистові потрібна глибока мудрість для того, щоб без помилок відсіювати від потрібного матеріалу все зайве, дрібне, нехарактерне, помічати, схоплювати та занотовувати лише цінне, головне (Думки про театр, 1955, 79);
Автор [М. Негода] уміє схоплювати і відтворювати живі характери людей колгоспного села (Мал., Думки.., 1959, 55);
Франко говорить в своїй статті [«З нової чеської літератури»], що Махар вірно схопив картину політичної боротьби (Вітч., 5, 1956, 141);
Асхат Сафаргалін [з Татарії] пройнявся своєрідністю України,.. схопив найтиповіше і все це відтворив у своїх натхненних, зігрітих щедрим серцем художника полотнах (Мист., 3, 1967, 22).
10. розм. Заморожувати, покривати шаром льоду, кригою.
Ранковий холод схоплює землю (Стельмах, Хліб.., 1959, 638).
11. З’єднувати, скріплювати що-небудь.
Схоплювати колоди прутами.
12. діал. Швидко зривати, знімати щось з кого-, чого-небудь.
— Квіток було назриваєм та позаквітчуємось, як молоді, та до самого двору тими вінками величаємось. А вступаючи в двір, схопимо з себе (Вовчок, І, 1955, 103);
[Домаха:] Як я опинилася біля вашого подвір’я, — не пам’ятаю, як схопила з себе пояса і хотіла повіситись, — не тямлю… (Кроп., II, 1958, 175).
Словник української мови (СУМ-11)