схудлий
СХУ́ДЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до сху́днути.
Андрій.. прийшов до Демида. Це був високий, ставний, трохи схудлий парубок, непоганий з обличчя (Гр., II, 1963, 75);
Чубенко, схудлий і тендітний після тифу, і вусатий Максим сиділи на тачанці (Ю. Янов., II, 1958, 222);
Схудлі за одну ніч коні були мокрі, як викупані; вони важко хропли (Збан., Незабутнє, 1953, 26);
На пучках калини вовтузиться табунець схудлих за зиму горобців (Стельмах, І, 1962, 233).
2. у знач. прикм. Худий, кістлявий.
Часом нараз починала недужа метатися на ліжку, мов птиця ранена. І чіпалася гострими схудлими пальцями Парасчиної руки і стогнала (Хотк., II, 1966, 258);
Кукулик совався на кріслі, червонів, пітнів. Тепер це був схудлий атлет з попелястою, як у старого слона, шкірою на обличчі й на руках (Загреб., День.., 1964, 328);
Вийшла Ольга. На білому, схудлому обличчі різко виділяються чорні брови (Стельмах, II, 1962, 153);
Тепер птахи знову поверталися з-за моря: схудлі, легкі, бистрі (Гончар, Новели, 1954, 160).
Словник української мови (СУМ-11)