східці
СХІ́ДЦІ, ів, мн. (одн. схі́дець, дця, ч.).
1. Горизонтальні виступи, перекладини, на які ступають, піднімаючись куди-небудь або спускаючись звідкись.
Посідали [Женя і Ярошенко] на трухлявому східці на сходах (Вас., Вибр., 1950, 103);
З тої ж ночі почались допити. З льоху чув Давид: сидів на верхнім східці біля дверей (Головко, II, 1957, 162);
Переступивши в темряві кілька кам’яних східців, що вели вниз, він відчинив важкі набряклі двері (Скл., Святослав, 1959, 7);
Стали підніматися крутими сходами. З кожним східцем грім канонади наростав, наче вони входили в грозову тучу (Гончар, III, 1959, 254);
*У порівн. Од самого палацу гори неначе спадали наниз до Сули невеличкими поламаними крутими горбами, неначе східцями (Н.-Лев., VII, 1966, 71).
2. тільки мн. Те саме, що схо́ди² 1.
Ззаду на могилу провадять дерев’яні східці (Коцюб., III, 1956, 44);
Він чув кроки по східцях, нагорі і навіть зовсім близько коло себе (Ів., Опов.., 1949, 11);
Гомонить тітка Катерина, присівши поруч з дівчатами на східцях вагончика (Гончар, Тронка, 1963, 280).
◊ Ієрархі́чні схі́дці див. ієрархі́чний.
3. перен., рідко. Те саме, що щабе́ль.
Сталася одна подія, котра ніби поставила їх на новий східець життя (Гур., Наша молодість, 1949, 28).
Словник української мови (СУМ-11)