східці

СХІ́ДЦІ, ів, мн. (одн. схі́дець, дця, ч.).

1. Горизонтальні виступи, перекладини, на які ступають, піднімаючись куди-небудь або спускаючись звідкись.

Посідали [Женя і Ярошенко] на трухлявому східці на сходах (Вас., Вибр., 1950, 103);

З тої ж ночі почались допити. З льоху чув Давид: сидів на верхнім східці біля дверей (Головко, II, 1957, 162);

Переступивши в темряві кілька кам’яних східців, що вели вниз, він відчинив важкі набряклі двері (Скл., Святослав, 1959, 7);

Стали підніматися крутими сходами. З кожним східцем грім канонади наростав, наче вони входили в грозову тучу (Гончар, III, 1959, 254);

*У порівн. Од самого палацу гори неначе спадали наниз до Сули невеличкими поламаними крутими горбами, неначе східцями (Н.-Лев., VII, 1966, 71).

2. тільки мн. Те саме, що схо́ди² 1.

Ззаду на могилу провадять дерев’яні східці (Коцюб., III, 1956, 44);

Він чув кроки по східцях, нагорі і навіть зовсім близько коло себе (Ів., Опов.., 1949, 11);

Гомонить тітка Катерина, присівши поруч з дівчатами на східцях вагончика (Гончар, Тронка, 1963, 280).

◊ Ієрархі́чні схі́дці див. ієрархі́чний.

3. перен., рідко. Те саме, що щабе́ль.

Сталася одна подія, котра ніби поставила їх на новий східець життя (Гур., Наша молодість, 1949, 28).