ся
СЯ.
1. займ. зворотний, заст. Себе.
— Здоров, Еоле, пане-свату! Ой, як ся маєш, як живеш? — Сказала, як ввійшла у хату, Юнона (Котл., І, 1952, 66);
[Грицько:] Здорова, кумо… Як ся маєш, як ся поживаєш? (Мирний, V, 1955, 236);
Іван підійшов до старого гуцула і голосно привітався: — Здоровенькі були, діду Лук’я-не! Як ся маєте? (Мур., Бук. повість, 1959, 29).
2. част., діал. Уживається при дієсловах 3 особи.
Хто по кладці мудро ступає, той ся в болоті не купає (Номис, 1864, № 5883);
Ого! насмілив би ся який вступити на його виноградник! Він би першого з рушниці застрелив, як собаку (Коцюб., І, 1955, 192).
Словник української мови (СУМ-11)