табака
ТАБА́КА, и, ж., розм. Нюхальний тютюн.
Коли б мені такий милий,.. Щоби люльки не курив, табаки не нюхав (Чуб., V, 1874, 488);
Чижик понюхав табаки, чхнув (Мирний, І, 1949, 384);
Він витягає табакерку, і понюх табаки приховує його розгубленість (Тулуб, Людолови, II, 1957, 498).
Ню́хальна таба́ка див. ню́хальний.
◊ Зім’я́ти (сте́рти і т. ін.) на таба́ку кого — жорстоко розправитися з кимсь; знищити.
Я тебе зімну на табаку (Сл. Гр.);
Пропа́сти ні за по́нюх (поню́шку) таба́ки див. по́нюх, поню́шка; Те́мний (сліпи́й і т. ін.), як таба́ка в ро́зі — неосвічений, некультурний.
— Що мені рідний батько? — пустив на світ темного, як табаку в розі, та й звікуй отак… (Коцюб., І, 1955, 298);
[Перун:] Та що ви її, дурної баби, слухаєте?.. Сліпа, як табака в розі, а плете щось про податки (Фр., IX, 1952, 407).
Словник української мови (СУМ-11)