таїна
ТАЇНА́, и́, ж., поет. Таємниця.
Соловейко, мій сусідо, Ти не тьохкай у гаю, А коханому повідай Про любов святу мою. Про рожеві, світлі мрії — Мого серця таїну (Стар., Вибр., 1959, 499);
Все ніби в колі віковім: Любов, розлука, весни, грім. Все ніби вічності луна. Прадавня тиха таїна (Мал., Віщий голос, 1961, 123).
◊ Хова́ти таїну́ — те саме, що Зберіга́ти таємни́цю ( див. таємни́ця).
Що зі мною таке, я ніяк не збагну.. Мов я в серці ховаю якусь таїну (Вороний, Вибр., 1959, 152).
Словник української мови (СУМ-11)