таїна
ТАЇНА́, и́, ж., поет.
Таємниця.
Соловейко, мій сусідо, Ти не тьохкай у гаю, А коханому повідай Про любов святу мою. Про рожеві, світлі мрії – Мого серця таїну (М. Старицький);
Все ніби в колі віковім: Любов, розлука, весни, грім. Все ніби вічності луна. Прадавня тиха таїна (А. Малишко);
Доскіпливі жіночі язики уже встигли розтрусити, немов сіно на гомінких вибальцях, родинну таїну, що братиме її [дочку] хлопець із сусіднього села (з публіц. літ.);
Хай спам'ятається він серед цих молитов у сповідях і поклонах перед таїною твого розп'яття (І. Драч).
Словник української мови (СУМ-20)