таїтися
ТАЇ́ТИСЯ, таю́ся, таї́шся, недок.
1. перев. з чим. Приховуючи що-небудь від когось, мовчати; тримати щось у таємниці.
Бідний козак таївсь од усіх із своїм коханням (П. Куліш, Вибр., 1969, 99);
Домна падала коло чоловіка, розпитувалась: — Що тобі, Семене? Чого сумуєш? Не таїся з лихом передо мною! (Коцюб., І, 1955, 112);
[Ярчук (сердечно):] Знаєш що, Романе… Ми друзі. Ми не можемо таїтись один від одного (Мик., І, 1957, 399).
2. в кому — чому. Бути непомітним, не виявлятися зовні; існувати в прихованому вигляді.
І ніхто й не підозрівав, що в нім дрімав і таїться такий адміністративний геній! (Фр., III, 1950, 81);
Народе мій! В далекім листопаді, за Леніним шикуючись в полки… Відчув ти грізну, титанічну силу, Яка в тобі таїлась з давнини (Гірник, Сонце.., 1958, 5);
Під думи народні настроював свою ліру Кобзар, тому й оживало в його піснях все, що таїлося в серці народу (Слово про Кобзаря, 1961, 43).
3. Ховатися де-небудь, намагаючись бути непомітним.
Хоч прірва знову, хоча в чагарнику таїться вовкулака, опівночі ввійду туди (У. Кравч., Вибр., 1958, 291);
Ніколи я не знав, що так люблю — До болю, до смертельного жалю — Понад Дніпром сріблисті верболози, ..Бур’ян в напівзасипанім рову, Де часом вальдшнеп, поетична птиця, Між листям жовтим від стрільця таїться (Рильський, II, 1960, 278);
// Бути десь захованим, непомітним.
У холодку, поміж горбами, таївся монастир святий (Др.-Хмара, Вибр., 1969, 187).
Словник української мови (СУМ-11)