телепень
ТЕ́ЛЕПЕНЬ, пня, ч., розм.
1. перев. лайл. Нерозумна, вайлувата людина; дурень, недотепа, вайло, тюхтій.
Мовчій був незграбний сільський телепень (Сміл., Сад, 1952, 52);
Підвівся я і хотів сказати на весь голос: «Люди добрі, оця дівчина мене ума-розуму вчила, а я, старий телепень, ще й носом крутив!» (Жур., Опов., 1956, 192);
*У порівн. Гляне [Уляна] на тебе, то неначе по коліна в землю вгонить; стоїш, як телепень, та тільки очима лупаєш (Стор., І, 1957, 188).
2. рідко. Серце дзвона.
Словник української мови (СУМ-11)