темперамент
ТЕМПЕРА́МЕНТ, у, ч.
1. Сукупність психічних особливостей, з яких складається особистість людини і які виявляються в її поведінці, в ступені її життєвої активності.
Темперамент є найзагальніша характеристика кожної окремої людини, як і тварини, основна характеристика нервової системи, яка надає певного обличчя всій діяльності кожного індивідууму (Фізіол. вищої нерв. діяльн., 1951, 142);
Любила [стара] сина, але не могла не бачити, що для поривчастого й поетичного темпераменту Марусі треба би було іншого чоловіка: розумного, твердого і трошки романтичного (Хотк., II, 1966, 16);
А все ж таки які протилежні темпераменти мали старий та стара: Бойчиха була балакуча й моторна, а сам господар мовчазний і неповороткий (Кир., Вибр., 1960, 157);
// з означ. Сукупність психічних особливостей людей певного фаху, покликання.
Це [М. Л. Кропивницький] був художник великого сценічного темпераменту, майстер тонких психологічних нюансів (Минуле укр. театру, 1953, 34).
2. Життєва активність, здатність до внутрішнього піднесення.
— У неї стільки енергії, стільки — сили, такий темперамент, що біля неї, здається, і сам за-ряджаєшся, мов акумулятор (Томч., Готель.., 1960, 309);
Воронцов дружив з командиром полку, любив його за рішучість та чесність в бою, за гарячий темперамент (Гончар, III, 1959, 349);
Для артиста шлях і знаряддя до справжнього мистецтва є темперамент, чулість, сила відчування (Думки про театр, 1955, 84).
З темпера́ментом — темпераментно.
[Юрій:] На ось, читай… (Дає журнал). Це стаття Лесі. [Геннадій:] Гм… Справді цікаво. З темпераментом і дотепом (Сміл., Черв. троянда, 1955, 42).
3. розм. Підвищена чуттєвість, пристрасність.
Жадобу любові і відповідний темперамент зуміла [вдовиця] переховати аж до своїх цілком поважних літ (Хотк., II, 1966, 161);
Вони сиділи на возі, оточені кіннотою, і безтурботно розповідали про темперамент слуцьких шляхтянок (Ле, Наливайко, 1957, 256).
Словник української мови (СУМ-11)