типово

ТИПО́ВО. Присл. до типо́вий 1, 2.

Типово український склад обличчя, рівне високе чоло, а найбільше — то довгі сиві вуса, що мальовничо спадали униз, завжди вводили в обман м’якого серцем любителя української старовини (Хотк., І, 1966, 80);

Сідаючи, вона приязно посміхнулася до Маргіт, з типово жіночою, майже заздрісною чуйністю похвалила по-мадярськи її рум’янощоку донечку (Гончар, Новели, 1954, 51).

Значення в інших словниках

1. типово — типо́во прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. типово — ТИПО́ВО. Присл. до типо́вий 1, 2. Типово український склад обличчя, рівне високе чоло, а найбільше – то довгі сиві вуса, що мальовничо спадали униз, завжди вводили в обман м'якого серцем любителя української старовини (Г.  Словник української мови у 20 томах
3. типово — Присл. до типовий 1), 2).  Великий тлумачний словник сучасної мови