тицятися
ТИ́ЦЯТИСЯ, яюся, яєшся і рідше ТИ́ЦЬКАТИСЯ, аюся, єшся, недок., ТИ́ЦЬНУТИСЯ, нуся, нешся, док., розм.
1. Натикатися, наштовхуватися на кого-, що-небудь (під час руху, пересування).
«Москвич».. незадоволено гарчав, шарпався і тицявся своїм тупорилим передом куди хотів (Зар., На світі, 1967, 8);
; Чайка [рядовий] ніяк не може добрати кроку з сержантом, тицяється йому в широку спину, відстає, губиться в божевільній пітьмі (Загреб., Шепіт, 1966, 345).
2. Рвучко притулятися до кого-, чого-небудь, утикатися, зариватися (головою, лицем, носом і т. ін.) у щось.
Стара мовчки схопила тоді кочергу,.. махнула нею щосили, ударила Леся по голові.. Лесь тицьнувся обличчям просто в діда й затих (Ю. Янов., І, 1954, 116).
3. Метушливо кидатися куди-небудь.
Пошарпаний, потовчений, закіптюжений, Сивоок тицявся то в одну пожежу, то в другу, когось рятував (Загреб., Диво, 1968, 187);
Він шкутильгнув був до поліцая, і той не витримав палаючого погляду офіцера, зніяковіло оглянувся, тицьнувся з дороги в сніг (Збан., Єдина, 1959, 76).
Словник української мови (СУМ-11)