тичба
ТИ́ЧБА, и, ж., заст. Юрба.
Із чийогось двору висипала тичба тіней… часто рипить сніг під ногами, дзвінко лунають тоненькі голоси, сміх (Вас., 1, 1959, 230);
// Зграя.
Тичба горобців;
// Тиснява, штовханина.
Тут така була тичба, що розохочені підлітки залюбки навіть топтали панські газони безкарно (Козл., Ю. Крук, 1950, 220).
Словник української мови (СУМ-11)