тлумити
ТЛУМИ́ТИ, млю́, миш; мн. тлумля́ть; недок., перех.
1. Знищувати, нівечити.
2. Те саме, що заглуша́ти.
Леле! Хвиля тлумить крик рибалки гучний (Л. Укр., IV, 1954, 263);
// перен. Тамувати, угамовувати почуття.
[Прісцілла:] Та й не судила я. Хіба то суд? То стогін болю. Я його тлумила, поки могла… (Л. Укр., II, 1951, 504).
3. розм. Те саме, що би́ти 2; лупцювати.
Сьогодні неприємний день. Там Віра, у вітальні, тлумить непокірного Славка (Кач., II, 1958, 20).
Словник української мови (СУМ-11)