тлін
ТЛІН, у, ч., книжн. Те саме, що тлінь.
Зійшли галанівські слова, Живе в них серце б’ється, І дух живий, і міць жива, Що тліну не дається (Брат., Пора.., 1960, 14);
Він [поет] зробить їй [Вітчизні] з пісень намисто, І слів його не рушить тлін (Павл., Бистрина, 1959, 116);
Люд.. і поночі простує На гору ту, де мученика тлін (Стар., Вибр., 1959, 37);
Де верби віття гнуть своє похиле,.. Проречисті підносяться могили [партизанів]. Жили, цвіли, сміялися, любили Веселі хлопці — молодість сама, — 1 смерть. І тлін. І голосу нема. Ні рук міцних, що діяли й творили (Рильський, III, 1961, 279);
— А оте все, — Роман махнув в напрямі вигорілої вулиці, — все тлін, мотлох… Хіба це… не до віку ж під стріхою та стріхою. Хіба це житло? (Довж., І, 1958, 344);
На схід, на схід… Огонь навали за нами повз, як тліну чадь… (Сос., II, 1958, 459);
Все — тлін. Лиш хист панує, довіку процвіта (Др.-Хмара, Вибр., 1969, 249).
Словник української мови (СУМ-11)