тонкоголосий

ТОНКОГОЛО́СИЙ, а, е.

1. Який має тонкий, високий голос.

Синагоги блищали підсвічниками, верещали тонкоголосі раввіни (Ю. Янов., І, 1958, 63);

*Образно. Іде землею рання осінь, І жайвір в небі не співа, — Лише вітрець тонкоголосий На хлопця смуток навіва… (Воскр., І всерйоз.., 1960, 46).

2. Який має високе звучання.

Від пожежі, заглушений садами, скакав одинокий, тонкоголосий жіночий зойк (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 54).

Значення в інших словниках

1. тонкоголосий — тонкоголо́сий прикметник  Орфографічний словник української мови
2. тонкоголосий — ТОНКОГОЛО́СИЙ, а, е. 1. Який має тонкий, високий голос. Синагоги блищали підсвічниками, верещали тонкоголосі раввіни (Ю. Яновський); * Образно. Іде землею рання осінь, І жайвір в небі не співа, – Лише вітрець тонкоголосий На хлопця смуток навіва... (С.  Словник української мови у 20 томах
3. тонкоголосий — -а, -е. 1》 Який має тонкий, високий голос. 2》 Який має високе звучання.  Великий тлумачний словник сучасної мови