топорище
ТОПОРИ́ЩЕ, а, с. Держак сокири.
Ще хвиля, і їй довелось би, пошарпаній, кровавій, упасти з каменя, бо топорище було закоротке супроти лап величезного звіра (Фр., VI, 1951, 19);
Довбуш, озброєний рушницею, ножем і сокирою на короткому топорищі, пішов схилом гори до букового лісу (Гжицький, Опришки, 1962, 204).
Словник української мови (СУМ-11)