траншея
ТРАНШЕ́Я, ї, ж.
1. Вузький глибокий рів із бруствером, що з’єднує в одну лінію всі вогневі точки оборонних позицій.
Вони [солдати] перехопились на шинелях через п’ять рядів дротяної загорожі.., вдерлись у ворожий окоп і повернули першу німецьку траншею бруствером із сходу на захід (Смолич, Мир.., 1958, 153);
На ворога-напасника з боями йшли бійці і в темнім лісі вирили траншеї довгі ці (Забіла, Одна сім’я, 1950, 92);
Брянський стрибнув у глибоку траншею, що вела до стрілецьких рот (Гончар, III, 1959, 40);
*У порівн. Стежечка вузька, прокидана у високому снігу, наче в траншеї, йти удвох незручно (Кучер, Трудна любов, 1960, 331).
2. Довгий, вузький рів, виїмка для зберігання, укладання, укриття або вирощування чого-небудь.
Коли в господарстві немає готових сховищ, зберігати плоди, як вимушений захід, можна у звичайних траншеях (Колг. Укр., 8, 1956, 39);
Каналізаційні труби укладають у траншеї (Довідник сіль. будівельника, 1956, 348);
Силосна траншея.
3. Канавоподібне місце відкритого добування корисних копалин.
Словник української мови (СУМ-11)