тромбон

ТРОМБО́Н, а, ч. Мідний духовий музичний інструмент, що являє собою складену циліндричну двічі зігнуту трубку, яка закінчується широкою горловиною; характеризується різким звуком.

Любив він музику. Коли, бувало, Десь на весіллі голосно ударить Оркестр немудрий — скрипка та кларнет, Та барабан з тромбоном, та труба, — Аж стрепенеться Дмитрик і біжить На скрипки голос (Рильський, II, 1960, 304);

Кларнети аж вищали від захоплення, а тромбони поважно рохкали чрочисту хвалу (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 236).

Значення в інших словниках

1. тромбон — тромбо́н іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. тромбон — (муз.) труба  Словник чужослів Павло Штепа
3. тромбон — (іт. trombone — велика труба) мідний духовий музичний інструмент. Має довгу мензуру, широкий конічний розтруб, з’єднаний з руховим механізмом, та мундштук.  Словник-довідник музичних термінів
4. тромбон — тромбо́н (італ. trombone, збільш. від tromba – труба) мідний духовий музичний інструмент.  Словник іншомовних слів Мельничука
5. тромбон — ТРОМБО́Н, а, ч. Мідний духовий музичний інструмент, що являє собою складену циліндричну двічі зігнуту трубку, яка закінчується широкою горловиною; характеризується різким звуком. Любив він музику.  Словник української мови у 20 томах
6. тромбон — (-а) ч.; тюр. Кухоль. Тепер про тромбон. Коли тюремного кухля прикладаєш денцем до цегляної кладки, щоб через стіну перебазарити з братвою у сусідній хаті, — він робиться, як музичний інструмент, в якого дмуть лохи з симфонічного оркестру (А. Кудін, Як вижити у в'язниці).  Словник жарґонної лексики української мови
7. тромбон — -а, ч. Мідний духовий музичний інструмент, що являє собою складену двічі зігнуту трубку з рухомою частиною-кулісою (для зміни довжини, а, отже, і висоти тону), яка закінчується широким раструбом.  Великий тлумачний словник сучасної мови
8. тромбон — Мідний духовий музичний інструмент (аерофон) з рухомою частиною, яка забезпечує зниження звукоряду.  Універсальний словник-енциклопедія
9. тромбон — Тромбо́н, -на; -бо́ни, -нів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)