трібувати

ТРІ́БУВАТИ, ую, уєш, недок., перех. і з інфін.., діал.

1. Зазнавати, переживати.

— Що ж робити, братчики! — промовив Вовк. — Негарно ж нам утікати з війни, навіть не трібувавши бою (Фр., IV, 1950, 90).

2. Про́бувати (у 1, 3 знач.).

Так вона [сліпа кобила], заки ступить, то все трібує — є ще земля, чи вже ні? (Март., Тв., 1954, 44);

Ті люди співають — мабуть, вони щасливі! І Іван трібував заглянути у власне нутро і спитав сам себе: «А я, чи ж я щасливий?» (Фр., III, 1950, 147).

Значення в інших словниках

1. трібувати — Трібува́ти: Трі́бувати: Трі́бува́ти: — випробовувати [5;7;28] — пробувати [23;46-2;1;20;24] — пробувати, випробовувати [48,XII] — пробувати, змагатися [10] — пробувати, куштувати [IV] — пробувати, намагатися [19;43] — пробувати [I-III,V,VI,IX,X]  Словник з творів Івана Франка
2. трібувати — трі́бувати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
3. трібувати — ТРІ́БУВАТИ, ую, уєш, недок., що, з інфін., діал. 1. Зазнавати, переживати. – Що ж робити, братчики! – промовив Вовк. – Негарно ж нам утікати з війни, навіть не трібувавши бою (І. Франко). 2. Про́бувати (у 1, 3 знач.).  Словник української мови у 20 томах
4. трібувати — -ую, -уєш, недок., перех. і з інфін., діал. 1》 Зазнавати, переживати. 2》 Пробувати (у 1, 3 знач.).  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. трібувати — Трібува́ти, -бу́ю, -єш гл. = требувати. Вх. Лем. 475.  Словник української мови Грінченка