трійник
ТРІЙНИ́К, а́, ч. Предмет, що складається з трьох якихось частин або який має три однакові частини.
Стояки поїлок до магістральної труби приєднують за допомогою трійників та сіделок, які додаються до комплекту автопоїлки (Довідник сіль. будівельника, 1956, 328);
Сьомгу сріберну пудову добре, друзі, поводить.. на гнучкому бамбуку, на співучому капроні, на сталевім трійнику (Гонч., Вибр., 1959, 273);
// Частина трубопроводу — невелика трубка з трьома патрубками для з’єднання відгалужень.
Трійники і хрести застосовуються при відгалуженні трубопроводу від магістрального під прямим кутом (Довідник сіль. будівельника, 1956, 320).
Словник української мови (СУМ-11)