тріпонути
ТРІПОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., однокр., перех. і неперех., розм.
1. Підсил. до трі́пнути.
Чайка тріпонула крилами і впала на сніг (Трубл., Крила.., 1947, 6);
Зінько хвацько тріпонув чубом (Кучер, Прощай.., 1957, 81);
Командуючий привітно тріпонув його руку (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 285).
2. Підсил. до тріпну́ти.
[Коломійчиха:] Похвалятися здумав! Та я тебе як тріпону!.. (Стар., Вибр., 1959, 354);
Комсомолець вхопив з голови промовця гаптовану плисову тюбетейку і з усього розмаху тріпонув нею по його обличчю (Ле, Міжгір’я, 1953, 506).
Словник української мови (СУМ-11)