тріскатися
ТРІ́СКАТИСЯ¹, ається, недок.
1. Утворювати, давати тріщини; репатися.
Розходився, сердитий [Морозенко], немилосердно давить, колеться від його натовпу чорна земля, тріскається на їй снігова кора (Мирний, IV, 1955, 299);
Будинок був мертвий.. Тріскалася обгоріла штукатурка, вітер виламував шматочки вапна (Жур., Вечір.., 1958, 389);
Три дні його спека палила, Аж тріскалась шкіра біла (Нагн., Вибр., 1957, 167);
Ранком від холодної роси мерзли й тріскались ноги (Хлібороб Укр., 10, 1968, 9).
2. Те саме, що трі́скати 2.
Тихо незвичайно. Тільки й чути, як тріскаються й падають на землю букові горішки (Коцюб., III, 1956, 137);
Показує Іван на небо, де спалахують і тріскаються пухкі, наче ватяні, кулі від розриву зенітних снарядів (Кучер, Голод, 1961, 143).
ТРІ́СКАТИСЯ², аюся, аєшся, недок., ТРІ́СНУТИСЯ, нуся, нешся, док., розм. Сильно вдарятися, забиватися.
Аж чую — щось зашелестіло І у віконечко — тук-тук… ..Се, мабуть, лобом тріснувсь жук (Гл., Вибр., 1957,326).
Словник української мови (СУМ-11)