тужливо
ТУЖЛИ́ВО. Присл. до тужли́вий.
Тужливо і протяжно лилися звуки вівчарської трембіти (Фр., III, 1950, 8);
Гадали було дівки зрушити її [молоду], до сліз довести.. І співали тужливо, жалібно виводили — самі плакали (Хотк., II, 1966, 97);
Він дивився тужливо своїми по-дитячому невинними очима на смужку неба в загратованому віконці (Збан., Єдина, 1959, 153).
Словник української мови (СУМ-11)