тужливо
ТУЖЛИ́ВО.
Присл. до тужли́вий.
Тужливо і протяжно лилися звуки вівчарської трембіти (І. Франко);
Гадали було дівки зрушити її [молоду], до сліз довести .. І співали тужливо, жалібно виводили – самі плакали (Г. Хоткевич);
Він дивився тужливо своїми по-дитячому невинними очима на смужку неба в загратованому віконці (Ю. Збанацький).
Словник української мови (СУМ-20)