тужливий
ТУЖЛИ́ВИЙ, а, е.
Сповнений туги.
Тужлива, безпорадна самотина обгортає холодом (С. Васильченко);
Йому здалося, що і в бійців був такий же настрій: і радісний, і тужливий (П. Панч);
// Який виражає тугу, сум.
Тужлива пісня зринає з сопілки та не розважа сумного серця, невесело якось говорить... (М. Коцюбинський);
Біля сотні озброєних мисливців-старовірів товпиться коло тайгової дзвіниці. З розкритої церковки доноситься тужливий спів (О. Довженко);
Тяжко було [Василеві Карповичу] зустрічати вдома погляд дружини з тужливим, німим запитанням (О. Донченко);
У неділю із шляху долітали тужливі пісні (П. Панч);
Горе її [баби], знайшовши собі вихід в тужливому лементуванні, не знало впину (Ю. Бедзик);
// перен. Жалібний, протяжний (про крик птахів).
Тужливий чайки крик Злетів на кручу... зник (Т. Масенко);
Знімається [лебідь] з тужливим ячанням високо-високо в небо (О. Гончар);
// перен. Який навіває тугу, сум.
Тож, як тужлива зима доливає всі інші потоки, Ніл зостається в своїх берегах (М. Зеров);
Однієї ночі темної розтялись по селу численні нахабні постріли і собаки зняли тужливе довге завивання (І. Микитенко).
Словник української мови (СУМ-20)