тужливий

ТУЖЛИ́ВИЙ, а, е.

Сповнений туги.

Тужлива, безпорадна самотина обгортає холодом (С. Васильченко);

Йому здалося, що і в бійців був такий же настрій: і радісний, і тужливий (П. Панч);

// Який виражає тугу, сум.

Тужлива пісня зринає з сопілки та не розважа сумного серця, невесело якось говорить... (М. Коцюбинський);

Біля сотні озброєних мисливців-старовірів товпиться коло тайгової дзвіниці. З розкритої церковки доноситься тужливий спів (О. Довженко);

Тяжко було [Василеві Карповичу] зустрічати вдома погляд дружини з тужливим, німим запитанням (О. Донченко);

У неділю із шляху долітали тужливі пісні (П. Панч);

Горе її [баби], знайшовши собі вихід в тужливому лементуванні, не знало впину (Ю. Бедзик);

// перен. Жалібний, протяжний (про крик птахів).

Тужливий чайки крик Злетів на кручу... зник (Т. Масенко);

Знімається [лебідь] з тужливим ячанням високо-високо в небо (О. Гончар);

// перен. Який навіває тугу, сум.

Тож, як тужлива зима доливає всі інші потоки, Ніл зостається в своїх берегах (М. Зеров);

Однієї ночі темної розтялись по селу численні нахабні постріли і собаки зняли тужливе довге завивання (І. Микитенко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me