тужливий

ТУЖЛИ́ВИЙ, а, е. Сповнений туги.

Тужлива, безпорадна самотина обгортає холодом (Вас., II, 1959, 27);

Йому здалося, що і в бійців був такий же настрій: і радісний, і тужливий (Панч, О. Пархом., 1939, 160);

// Який виражає тугу, сум.

Тужлива пісня зринає з сопілки та не розважа сумного серця, невесело якось говорить… (Коцюб., І, 1955, 181);

Біля сотні озброєних мисливців-старовірів товпиться коло тайгової дзвіниці. З розкритої церковки доноситься тужливий спів (Довж., І, 1958, 118);

Тяжко було [Василеві Карповичу] зустрічати вдома погляд дружини з тужливим, німим запитанням (Донч., VI, 1957, 292);

У неділю із шляху долітали тужливі пісні (Панч, На калин. мості, 1965, 22);

Горе її [баби], знайшовши собі вихід в тужливому лементуванні, не знало впину (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 142);

// перен. Жалібний, протяжний (про крик птахів).

Тужливий чайки крик Злетів на кручу… зник (Мас., Сорок.., 1957, 237);

Знімається [лебідь] з тужливим ячанням високо-високо в небо (Гончар, III, 1959, 179);

// перен. Який навіває тугу, сум.

Тож, як тужлива зима доливає всі інші потоки, Ніл зостається в своїх берегах (Зеров, Вибр., 1966, 364);

Однієї ночі темної розтялись по селу численні нахабні постріли і собаки зняли тужливе довге завивання (Мик., II, 1957, 9).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me