тулубець

ТУЛУБЕ́ЦЬ, бця́, ч. Зменш. до ту́луб 1.

Незабаром горобенят не стало: валялися тільки одні головки та тулубці… (Мирний, І, 1949, 153).

Значення в інших словниках

1. тулубець — тулубе́ць іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. тулубець — ТУЛУБЕ́ЦЬ, бця́, ч. Зменш. до ту́луб 1. Незабаром горобенят не стало: валялися тільки одні головки та тулубці... (Панас Мирний).  Словник української мови у 20 томах
3. тулубець — -бця, ч. Зменш. до тулуб 1).  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. тулубець — Тулубе́ць, -бця́; -бці́, -бці́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. тулубець — Тулубе́ць, -бця м. 1) ум. отъ тулуб. 2) Внѣшняя оболочка, покровъ. Кавун щось вигризло, тільки тулубець остався. Лебед. у. Аж там лежить жаб'ячий тулубець. Рудч. Ск. II. 103.  Словник української мови Грінченка