тулубець

Тулубе́ць, -бця

м.

1) ум. отъ тулуб.

2) Внѣшняя оболочка, покровъ. Кавун щось вигризло, тільки тулубець остався. Лебед. у. Аж там лежить жаб'ячий тулубець. Рудч. Ск. II. 103.

Значення в інших словниках

1. тулубець — тулубе́ць іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. тулубець — ТУЛУБЕ́ЦЬ, бця́, ч. Зменш. до ту́луб 1. Незабаром горобенят не стало: валялися тільки одні головки та тулубці... (Панас Мирний).  Словник української мови у 20 томах
3. тулубець — -бця, ч. Зменш. до тулуб 1).  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. тулубець — Тулубе́ць, -бця́; -бці́, -бці́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. тулубець — ТУЛУБЕ́ЦЬ, бця́, ч. Зменш. до ту́луб 1. Незабаром горобенят не стало: валялися тільки одні головки та тулубці… (Мирний, І, 1949, 153).  Словник української мови в 11 томах