тулуб
ТУ́ЛУБ, а, ч.
1. Тіло людини або тварини (без голови й кінцівок).
Має [хлопець] малий тулуб і велику голову, довгі руки й ноги (Л. Укр., IV, 1954, 211);
Цупко тримав меч Мефодій, та вже нічого не міг вдіяти, руки були міцно прикручені до тулуба (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 380);
Коні вгрузли в драговину по самі тулуби (Досв., Вибр., 1959, 64);
Нестір вільно підійшов до одного з птахів і лагідно погладив його по тулубу (Гончар, Таврія, 1952, 311).
2. перен. Про корпус машини.
З правого боку серед гуркоту показуються червоні ліхтарні і чорний тулуб локомотива (Фр., IX, 1952, 357);
Як нудно пахне тулуб літака розпеченим металом і мастилом (Бажан, Політ.., 1964, 3).
Словник української мови (СУМ-11)