Словник української мови в 11 томах

тулуб

ТУ́ЛУБ, а, ч.

1. Тіло людини або тварини (без голови й кінцівок).

Має [хлопець] малий тулуб і велику голову, довгі руки й ноги (Л. Укр., IV, 1954, 211);

Цупко тримав меч Мефодій, та вже нічого не міг вдіяти, руки були міцно прикручені до тулуба (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 380);

Коні вгрузли в драговину по самі тулуби (Досв., Вибр., 1959, 64);

Нестір вільно підійшов до одного з птахів і лагідно погладив його по тулубу (Гончар, Таврія, 1952, 311).

2. перен. Про корпус машини.

З правого боку серед гуркоту показуються червоні ліхтарні і чорний тулуб локомотива (Фр., IX, 1952, 357);

Як нудно пахне тулуб літака розпеченим металом і мастилом (Бажан, Політ.., 1964, 3).

Словник української мови (СУМ-11)

Значення в інших словниках

  1. Тулуб — Ту́луб прізвище * Жіночі прізвища цього типу як в однині, так і в множині не змінюються.  Орфографічний словник української мови
  2. тулуб — (людський) торс; (мертвого звіра) туша; (машини) корпус; п! ТІЛО.  Словник синонімів Караванського
  3. тулуб — [тулуб] -ба, м. (на) -б'і, мн. -бие, -б'іў  Орфоепічний словник української мови
  4. тулуб — ТУ́ЛУБ, а, ч. 1. Тіло людини або тварини (без голови й кінцівок). Має [хлопець] малий тулуб і велику голову, довгі руки й ноги (Леся Українка); Цупко тримав меч Мефодій, та вже нічого не міг вдіяти, руки були міцно прикручені до тулуба (А.  Словник української мови у 20 томах
  5. тулуб — -а, ч. 1》 Частина тіла людини або тварини, за винятком голови, шиї, кінцівок. 2》 перен. Про корпус машини.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. тулуб — ТУ́ЛУБ (тіло людини або тварини без голови й кінцівок), КО́РПУС, ТОРС, ТІ́ЛО, СТАН (людини). Чорний приношений кожух охляп звисав на його кремезному й дужому тулубі (Г.  Словник синонімів української мови
  7. тулуб — Ту́луб, -ба; ту́луби, -бів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. тулуб — Тулуб, -ба м. Туловище. Борз. у. Текли річки все кровавиї, мостили мости все тулубами, козацькими все головами. Лукаш. 69. (У відьом) тільки душа вилітає, а тулуб їх зостається. Г. Барв. 55. ум. тулубе́ць.  Словник української мови Грінченка