тулуб

Тулуб, -ба

м. Туловище. Борз. у. Текли річки все кровавиї, мостили мости все тулубами, козацькими все головами. Лукаш. 69. (У відьом) тільки душа вилітає, а тулуб їх зостається. Г. Барв. 55. ум. тулубе́ць.

Значення в інших словниках

1. Тулуб — Ту́луб прізвище * Жіночі прізвища цього типу як в однині, так і в множині не змінюються.  Орфографічний словник української мови
2. тулуб — (людський) торс; (мертвого звіра) туша; (машини) корпус; п! ТІЛО.  Словник синонімів Караванського
3. тулуб — [тулуб] -ба, м. (на) -б'і, мн. -бие, -б'іў  Орфоепічний словник української мови
4. тулуб — ТУ́ЛУБ, а, ч. 1. Тіло людини або тварини (без голови й кінцівок). Має [хлопець] малий тулуб і велику голову, довгі руки й ноги (Леся Українка); Цупко тримав меч Мефодій, та вже нічого не міг вдіяти, руки були міцно прикручені до тулуба (А.  Словник української мови у 20 томах
5. тулуб — -а, ч. 1》 Частина тіла людини або тварини, за винятком голови, шиї, кінцівок. 2》 перен. Про корпус машини.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. тулуб — ТУ́ЛУБ (тіло людини або тварини без голови й кінцівок), КО́РПУС, ТОРС, ТІ́ЛО, СТАН (людини). Чорний приношений кожух охляп звисав на його кремезному й дужому тулубі (Г.  Словник синонімів української мови
7. тулуб — Ту́луб, -ба; ту́луби, -бів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. тулуб — ТУ́ЛУБ, а, ч. 1. Тіло людини або тварини (без голови й кінцівок). Має [хлопець] малий тулуб і велику голову, довгі руки й ноги (Л. Укр.  Словник української мови в 11 томах