тулуб —
[тулуб] -ба, м. (на) -б'і, мн. -бие, -б'іў
Орфоепічний словник української мови
тулуб —
ТУ́ЛУБ, а, ч. 1. Тіло людини або тварини (без голови й кінцівок). Має [хлопець] малий тулуб і велику голову, довгі руки й ноги (Леся Українка); Цупко тримав меч Мефодій, та вже нічого не міг вдіяти, руки були міцно прикручені до тулуба (А.
Словник української мови у 20 томах
тулуб —
-а, ч. 1》 Частина тіла людини або тварини, за винятком голови, шиї, кінцівок. 2》 перен. Про корпус машини.
Великий тлумачний словник сучасної мови
тулуб —
ТУ́ЛУБ (тіло людини або тварини без голови й кінцівок), КО́РПУС, ТОРС, ТІ́ЛО, СТАН (людини). Чорний приношений кожух охляп звисав на його кремезному й дужому тулубі (Г.
Словник синонімів української мови
тулуб —
ТУ́ЛУБ, а, ч. 1. Тіло людини або тварини (без голови й кінцівок). Має [хлопець] малий тулуб і велику голову, довгі руки й ноги (Л. Укр.
Словник української мови в 11 томах
тулуб —
Тулуб, -ба м. Туловище. Борз. у. Текли річки все кровавиї, мостили мости все тулубами, козацькими все головами. Лукаш. 69. (У відьом) тільки душа вилітає, а тулуб їх зостається. Г. Барв. 55. ум. тулубе́ць.
Словник української мови Грінченка