тулуб
ТУ́ЛУБ, а, ч.
1. Тіло людини або тварини (без голови й кінцівок).
Має [хлопець] малий тулуб і велику голову, довгі руки й ноги (Леся Українка);
Цупко тримав меч Мефодій, та вже нічого не міг вдіяти, руки були міцно прикручені до тулуба (А. Хижняк);
Коні вгрузли в драговину по самі тулуби (Олесь Досвітній);
Нестір вільно підійшов до одного з птахів і лагідно погладив його по тулубу (О. Гончар).
2. перен. Про корпус машини.
З правого боку серед гуркоту показуються червоні ліхтарні і чорний тулуб локомотива (І. Франко);
Як нудно пахне тулуб літака розпеченим металом і мастилом (М. Бажан).
Словник української мови (СУМ-20)