туманище
ТУМА́НИЩЕ, а, ч. Збільш. до тума́н¹ 1, 5.
Туманище розлігся такий, що на будинку по той бік вулиці й вікна позникали (Шовк., Людина.., 1962, 47);
— От іще туманище! — скрикнула пані, обертаючись оп’ять [знову] до нього (Фр., VII, 1951, 168).
Словник української мови (СУМ-11)