тупий
ТУПИ́Й, а́, е́.
1. Який погано ріже, коле; ненагострений, недостатньо нагострений; протилежне гострий.
Такий тупий ніж, що й киселю не ріже (Укр.. присл.., 1955, 296);
Карпо ледве володав руками, морщив носа, неначе сердився на свого важкого й тупого заступа (Н.-Лев., II, 1956, 264);
Він пам’ятає шаблю гостру, а може, щерблену й тупу, блискучу й довгу, наче постріл у ночі тьмі… (Сос., II, 1958, 350).
2. Який не звужується або мало звужується, заокруглений на кінці.
— Ге-ге-ге! — вигинає білі крила Розбійник [гусак] і червоним тупим дзьобом хапає Давида за ремінний гудзик свитини (Стельмах, Хліб.., 1959, 109);
Танк голосно заскреготав, підкинув догори тупе рило і.. поповз уперед (Панч, В дорозі, 1959, 115).
∆ Тупи́й кут, геом. — кут, більший 90°, більший від прямого.
3. перен. Який не має достатньої гостроти сприйняття, недостатньо розвинений (про розум, органи чуттів і т. ін.).
Що робить з тупим, як камінь, мізком. Чим розігнать нерушливість [непорушність] глуху? (Граб., І, 1959, 595);
Тупий зір; Тупий слух;
// із сл. голова. Нерозумний, дурнуватий.
Знане також те загально, Що він [князь] і його підвладні.. мали зроду Голови тупі на диво (Фр., XIII, 1954, 12).
4. перен. Розумово обмежений, некмітливий, нетямущий.
Це синок дрогобицького крамаря, тупе, низьколобе створіння, з зашийком молодого бугая (Кол., Терен.., 1959, 22);
В свій час царські тупі чиновники всіма засобами ставили перепони вихідцю з народу Ломоносову (Тич., III, 1957, 57);
// до чого, в чому. Нездібний, нездатний до чогось.
Тупий до книжки, тяжкий на думання, він мав велику охоту до різних механічних праць (Фр., VII, 1951, 296);
На співи, на приговори, на танці здатна [Санька]. А в роботі тупа (Горд., Дівчина.., 1954, 201);
// В якому проявляється розумова обмеженість.
Перед ним встав наче живий важкий директор з грубим застиглим обличчям, налитий тупою пихою (Коцюб., II, 1955, 376);
Тупою самоповагою взялося лице [Остапа] (Горд., II, 1959, 214).
5. перен. Який характеризується притупленістю, не виражається бурхливо.
Дьяконов.. не знаходить у своєму спустошеному серці нічого, крім тупого відчаю, зневіри у всьому й прокляття (Гончар, II, 1959, 439);
Крайнюк давно вже забув, що таке страх. Його опанувала якась тупа холодна байдужість (Кучер, Голод, 1961, 161);
// Який нічого не виражає, бездумний (про вираз обличчя, погляд і т. ін.).
Демид сидів за столом, стиснувши голову руками, похилившись над листом, і тупим, нерозумним поглядом дивився в клаптик паперу (Гр., II, 1963, 36);
Зінька.. стояла нерухома з німим і тупим поглядом (Головко, II, 1957, 176);
Несила дивитися на хату: там за довгими столами сиділи безжальні, з тупими, п’яними обличчями куми (Кач., II, 1958, 14);
// Який грунтується на нерозумності, обмеженості.
Перед ними був грізний викривач [Т. Шевченко], який вражав словом жалюгідних у своєму мавпуванні усього чужоземного провінціальних панків і ліберальних на словах самодурів, здатних на будь-який злочин, на тупий і дикий деспотизм (Тулуб, В степу.., 1964, 48);
Коли Камбіс у VI ст. до н. е. завоював Єгипет, його безглузда, тупа жорстокість не знала меж (Наука.., 10, 1965, 14).
6. Негострий, ниючий (про біль).
Нудьга в душі, ломота у кістках… Мене всього тупі обсіли болі… (Крим., Вибр., 1965, 69);
Біль був такий тупий і неприємний, що Дорош не знав, як лягти, щоб заспокоїти його (Тют., Вир, 1964, 166);
Він [поранений] ні про що не думав, нічого не відчував, нічого, крім постійного тупого болю (Коз., Гарячі руки, 1960, 129).
7. Глухий, не дзвінкий (про звук).
Вискотіла скрипка, ухкали легінці [легіники], витанцьовуючи й тупим звуком вибиваючи постолами (Хотк., II, 1966, 193);
Нерчин.. не чув тупих ударів тенісних ракеток в м’ячі (Рибак, Час.., 1960, 18);
Юрко прокинувся на якийсь незвичний для лісу тупий звук (Томч., Жменяки, 1964, 276).
Словник української мови (СУМ-11)