туркотіння
ТУРКОТІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. туркоті́ти і звуки, утворювані цією дією.
Линуло далеко по лісу мрійливе й приємне туркотіння горлиць (Шиян, Баланда, 1957, 128);
Малий синок,.. сповнений уваги до туркотіння сестриці, непорушно сидів у Огея на колінах (Досв., Вибр., 1959, 268);
Заколисаний рівномірним туркотінням агрегату, [Байда] приплющує очі (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 100);
*У порівн. Голос бринів ніжно і тихо, як туркотіння лісної горлиці (Тулуб, Людолови, II, 1957, 43).
Словник української мови (СУМ-11)