турма
ТУ́РМА, и, ж., діал. Отара.
Ватаг повеліває турмами овець, ботеями кіз, стадами коней (Хотк., Довбуш, 1965, 85);
// рідко. Зграя птахів.
Нараз вилетіла з печі хмара малих чортенят. Зависли над бабою, як.. турма ворон над лісом (Стеф., І, 1949, 45).
Словник української мови (СУМ-11)