тута
ТУ́ТА, присл., розм. Те саме, що тут¹.
— Ой піду я в гай зелений, Посажу я руту. Якщо зійде моя рута, Остануся тута (Шевч., II, 1963, 176);
[Дядько Лев:] Лукашу, де ти? гов! [Лукаш (озивається з верби):] Я тута, дядьку! (Л. Укр., III, 1952, 220).
Ту́та ж — у цьому самому місці.
За столом сидить Кармелюк і його гості, селяни.. Тута ж кілька душ гайдамаків (Вас., III, 1960, 180).
Словник української мови (СУМ-11)