тьохнути
ТЬО́ХНУТИ, не, док. Однокр. до тьо́хкати.
Увечері десь тьохнув соловейко на листатому клені (Вовчок, І, 1955, 183);
На дереві спросоння тьохнула пташка, обриваючись з гілки (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 551);
Шарахнув постріл. Куля тьохнула в кущі, збила сніжок (Тют., Вир, 1964, 538);
Серце в його [Грицька] якось болісно тьохнуло… (Мирний, І, 1949, 277);
Вона не кохає його. Серце її ще ні разочку не тьохнуло, не обізвалося на його ласкаві речі (Л. Янов., І, 1959, 229);
— А ось і Зара! — вигукнула Божена. У Тамари тьохнуло з радості серце (Хижняк, Тамара, 1959, 209);
Глянув убік — одразу ж у грудях тьохнуло: ..ловила китицю горіхів на пригнутій ліщині дівчина (Вас., Вибр., 1950, 29).
Словник української мови (СУМ-11)