тюкнути

ТЮ́КНУТИ¹, ну, неш, док. Однокр. до тю́кати¹ 1.

— Я не вмію вишивати, — кинула, немов з корінням із серця вирвала, Одарка. — Тю-у! — тюкнув на ввесь степ Назар (Л. Янов., І, 1959, 425);

Рип у хату — дві черниці. [Копистка (аж тюкнув):] Тю! Диви — темна сила прилізла (М. Куліш, П’єси, 1960, 6);

— А гушш! — злісно тюкнув багач на стадо курей (Козл., Ю. Крук, 1950, 9);

Стояла напружена тиша. Хтось не витримав і тюкнув. І тоді блискавичним стрибком заєць кинувся у воду (Веч. Київ, 29.І 1968, 4).

ТЮ́КНУТИ², ну, неш, док. Однокр. до тю́кати².

Тюкнула [корову] в тім’я… (Хотк., II, 1966, 321).

Значення в інших словниках

1. тюкнути — тю́кнути 1 дієслово доконаного виду крикнути 'тю' тю́кнути 2 дієслово доконаного виду стукнути  Орфографічний словник української мови
2. тюкнути — [т'укнутие] -ну, -неиш, нак. -ние, -н'іт'  Орфоепічний словник української мови
3. тюкнути — ТЮ́КНУТИ¹, ну, неш, док. Однокр. до тю́кати¹ 1. – Я не вмію вишивати, – кинула, немов з корінням із серця вирвала, Одарка. – Тю-у! – тюкнув на ввесь степ Назар (Л. Яновська); Рип у хату – дві черниці. [Копистка (аж тюкнув):] Тю!...  Словник української мови у 20 томах
4. тюкнути — I -ну, -неш, док. Однокр. до тюкати I 1). II -ну, -неш, док. Однокр. до тюкати II.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. тюкнути — СТУ́КАТИ (ударяючи по чому-небудь, утворювати короткі уривчасті звуки, стукіт), БИ́ТИ, СТУКОТА́ТИ підсил., СТУКОТІ́ТИ підсил., ГРЮ́КАТИ підсил., ЦЮ́КАТИ, ТУ́КАТИ розм., ТУТУ́КАТИ підсил. розм., ТЮ́КАТИ розм., КО́ВТАТИ діал.  Словник синонімів української мови