тятива
ТЯТИВА́, и́, ж. Ремінь, мотузка, струна і т. ін., що туго стягує кінці лука.
Тут він спинився, і лука бере, і стрілу прудколетну На тятиву накладає (Зеров, Вибр., 1966, 266);
Тятива тихо бринькнула, і чорна стріла хижо шугнула вниз (Загреб., Диво, 1968, 154);
*У порівн. Уся її постать — легка, підібрана, виструнчена, як туго нап’ята тятива (Коз., Сальвія, 1959, 44).
Словник української мови (СУМ-11)