тітуся

ТІТУ́СЯ, і, ж., розм. Пестл. до ті́тка.

Дівчатка і почали вбиратись. «А чи мені гарно, тітусю?» — «А мені?» (Вовчок, І, 1955, 5);

// Пестливо-шанобливе звертання до жінки, звичайно старшої за віком.

— Та вже тітусю, годі об сім, — поклонивсь пан Забрьоха і став гостинець доставати (Кв.-Осн., II, 1956, 190);

— Ой, чогось-то, ви мене, тітусю, та й незлюбили! — зітхнула Пріська. — Може, вам що набалакано про мене? (Л. Янов., І, 1959, 213).

Значення в інших словниках

1. тітуся — тіту́ся іменник жіночого роду розм.  Орфографічний словник української мови
2. тітуся — ТІТУ́СЯ, і, ж., розм. Пестл. до ті́тка. Дівчатка і почали вбиратись. “А чи мені гарно, тітусю?” – “А мені?” (Марко Вовчок); // Пестливо-шанобливе звертання до жінки, звичайно старшої за віком.  Словник української мови у 20 томах
3. тітуся — -і, ж., розм. Пестл. до тітка. || Пестливо-шанобливе звертання до жінки, звичайно старшої за віком.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. тітуся — Тітуся, -сі ж. ласк. отъ тітка. ум. тітусенька, тітусечка. Мил. 221.  Словник української мови Грінченка