тітчин
ТІ́ТЧИН, а, е. Прикм. до ті́тка; належний тітці.
Не доїхавши до тітчиної хати, Гриць спинив воли (Вовчок, І, 1955, 38);
Веселий, ніби дитячий сміх розтулив тітчині вуста й розлягся по хаті разом з дядьковим сміхом (Коцюб., І, 1955, 464);
На цьому проклятому зіллі й коза — уся тітчина худоба — не пасеться (Стельмах, І, 1962, 138).
Словник української мови (СУМ-11)