тіун
ТІУ́Н, а, ч., іст. У Київській Русі, в українських і російських землях періоду феодальної роздробленості та в Російській централізованій державі (до XVI ст.) — господарський управитель князя, боярина або іншого феодала, суддя нижчої категорії і т. ін.
Коло входу до підкліті вдень і вночі стовбичили суворі варязькі воїни з оголеними мечами, ані ввійти, ані вийти без дозволу тіуна (Загреб., Диво, 1968, 233);
Проклятий рудий пес Никифор, тіун боярський, висмоктує кров (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 28).
Словник української мови (СУМ-11)