тітчин
ТІ́ТЧИН, а, е. Прикм. до ті́тка; належний тітці.
Не доїхавши до тітчиної хати, Гриць спинив воли (Вовчок, І, 1955, 38);
Веселий, ніби дитячий сміх розтулив тітчині вуста й розлягся по хаті разом з дядьковим сміхом (Коцюб., І, 1955, 464);
На цьому проклятому зіллі й коза — уся тітчина худоба — не пасеться (Стельмах, І, 1962, 138).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- тітчин — ті́тчин прикметник Орфографічний словник української мови
- тітчин — [т’іч:иен] м. (на) -ному/-н'ім; ж. -на; с. -неи; мн. -н'і Орфоепічний словник української мови
- тітчин — ТІ́ТЧИН, а, е. Прикм. до ті́тка; належний тітці. Не доїхавши до тітчиної хати, Гриць спинив воли (Марко Вовчок); Веселий, ніби дитячий сміх розтулив тітчині вуста й розлягся по хаті разом з дядьковим сміхом (М. Словник української мови у 20 томах
- тітчин — -а, -е. Прикм. до тітка. || Належний тітці. Великий тлумачний словник сучасної мови
- тітчин — Ті́тчин, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- тітчин — Тітчин, -на, -не Тетушкинъ, теткинъ. Словник української мови Грінченка