1. Словник української мови у 20 томах

тітчин

ТІ́ТЧИН, а, е.

Прикм. до ті́тка; належний тітці.

Не доїхавши до тітчиної хати, Гриць спинив воли (Марко Вовчок);

Веселий, ніби дитячий сміх розтулив тітчині вуста й розлягся по хаті разом з дядьковим сміхом (М. Коцюбинський);

На цьому проклятому зіллі й коза – уся тітчина худоба – не пасеться (М. Стельмах).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. тітчин — ті́тчин прикметник Орфографічний словник української мови
  2. тітчин — [т’іч:иен] м. (на) -ному/-н'ім; ж. -на; с. -неи; мн. -н'і Орфоепічний словник української мови
  3. тітчин — -а, -е. Прикм. до тітка. || Належний тітці. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. тітчин — Ті́тчин, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. тітчин — ТІ́ТЧИН, а, е. Прикм. до ті́тка; належний тітці. Не доїхавши до тітчиної хати, Гриць спинив воли (Вовчок, І, 1955, 38); Веселий, ніби дитячий сміх розтулив тітчині вуста й розлягся по хаті разом з дядьковим сміхом (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
  6. тітчин — Тітчин, -на, -не Тетушкинъ, теткинъ. Словник української мови Грінченка