тітуся
ТІТУ́СЯ, і, ж., розм.
Пестл. до ті́тка.
Дівчатка і почали вбиратись. “А чи мені гарно, тітусю?” – “А мені?” (Марко Вовчок);
// Пестливо-шанобливе звертання до жінки, звичайно старшої за віком.
– Та вже тітусю, годі об сім, – поклонивсь пан Забрьоха і став гостинець доставати (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Ой, чогось-то, ви мене, тітусю, та й незлюбили! – зітхнула Пріська. – Може, вам що набалакано про мене? (Л. Яновська).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- тітуся — тіту́ся іменник жіночого роду розм. Орфографічний словник української мови
- тітуся — -і, ж., розм. Пестл. до тітка. || Пестливо-шанобливе звертання до жінки, звичайно старшої за віком. Великий тлумачний словник сучасної мови
- тітуся — ТІТУ́СЯ, і, ж., розм. Пестл. до ті́тка. Дівчатка і почали вбиратись. «А чи мені гарно, тітусю?» — «А мені?» (Вовчок, І, 1955, 5); // Пестливо-шанобливе звертання до жінки, звичайно старшої за віком. Словник української мови в 11 томах
- тітуся — Тітуся, -сі ж. ласк. отъ тітка. ум. тітусенька, тітусечка. Мил. 221. Словник української мови Грінченка